Світло на Майдані

Неправильно писати у цей час про свої емоції. Україна переживає набагато сильніше, аніж я офісна криса в Туреччині.

Вчора мене заїла совість. У тих загиблих за мене і моє майбутнє не буде дітей. не буде сімей. вони невинно вбиті і очищають своєю кров"ю наша сьогоднішнє. сто разів дивилася як Сергій Нігоян читає Шевченка. Якби я була неодружена, молода  і ТАМ я б точно у нього закохалася. Красивий.. З чистою вимовою. З загостренним почуттям справедливості - саме це почуття робить з людини людину. БОже, як же шкода тих хлопців!!!!!!

А Юрій Вербицький!! Цвіт нації! Науковець! Прекрасний і красивий. Його викрали з лікарні. І мордували. Як у далеклму минулому. Можна було б ще багато говорити. 

Свою місію я зараз бачу в інформуванні закордонних каналів. Багато країн не володіють точною інформацією... Плюс будемо займатися зборами коштів на потреби Майдану.

No pasaran! NO PASARAN!!!!

Світло наших очей і сердець на МАЙДАНІ мусить світити....

Ми себе варті

А вони нас не варті. Вже і не можна наче обзиватися ж, по закону, на великих дядь. Тому я просто буду обзиватися. В воздух.

А якшо чесно, то всі потомилися. Морально ослабли. Є люди, на яких дивишся і здаватися не хочеться  - Поваляєва Світлана, Руслана, Богдан Яременко. У кожного, певне, є свої світила. Вони от мене надихають. 

Зловила себе на думці, що хочеться абстрагуватися. Закрити очі і наче б то це все не з нами. Але, на жаль, а може на радість, - це з нами.

Переоцінка дружби відбувається. Переоцінка людей. 

Кличко не виглядає зараз героєм. А міг би. Олег Скрипка не достатньо активний на ЄМ, і взагалі його поведінка викликає сумніви. Олесь Доній... Така двояка ситуація. Пішов на компрміс з владою у плані грошей з бюджету. "На компроміс за гроші" - це звучить саме так. Я не знаю як виправдати таке і не можу прийняти Олесеву відповідку, що то гроші на округ. Фак! Фак!! Як ті с*ані прєзікі нами граються! Як ті бандюгани розділяють нас!

Майданівці за крок до відчаю. Балансують, але не здаються. Я боюсь, що люди візьмуться за лопати. І думаю, що протилежна сторона на це заслуговує.

Я просто думаю куди його писати? в які уже права людини можна вірити і де брати адреси, які б нас урятували? як так поміняти закони, понаписувати Х** зна чого і попідписувати.. і люди мають схавати?!?! Да ви с*ки нарвалися! - кричиться мені всередині, а ззовні я просто сиджу. Бо я не знаю що робити.

Але ми себе варті. Ми варті історії нашої, козаків, партизанів, героїв. І ми мусимо довести, що ми вищі і розумніші за дурнів, які думають, що нами керують.

Про любовні драми (ох і люблю я таке))

Я от живу прісно місяціями, а потім в один день як вивержеться вулкан! Да як переверне життя родини або друзів з ніг на голову! Та як стану я свідком того! Аж ніч спати не могла.

Приїхала ж мала Хемова - сестра рідна. А вона дівчина з характером, ми з нею не завжди ладили, але зараз вона вийшла на рівень дорослості відносної, тому спілкуватися стало легше. Я стала ініціатором її приїзду, вона може допомогти з Адою, поки ми працюємо: в садок - з садка, їсти-пити і т.д. Ми собі шутили з Хемом, шо тут її віддамо заміж за багатого, а потім м"яко будемо нагадувати хто це її в цей Стамбул запросив). Наперід загадали, шоб з домом, з усіми благами, шоб хоч одна пристроєна.

Ох, як багато ми не знали.

Перший день її приїзду був спокійний. На 2-й Хем уже возмущався їй з приводу чогось там (він перфекціоніст. дуже вимогливий до людей і це не завжди їй во благо). А на 3-й мала не втримала язика за зубами і мені нашось розказала все.

У неї виявляється є коханий вже рік. І він жиє в Стамбулі. Вгадай хто, - каже!

Ну я кажу у нас з тобою нема в Стамбулі спільних знайомих. Вона каже шо я помиляюся. О_О

Я кажу у мене навіть нема версій. 

І вона:  Бариш.

Бариш.

Це знаєте хто? А це Хемової рідної тітки (!!!) син. Ну і Сьюззі рідної тітки син. Шоб вам простіше було: Хемів двоюрідний брат. Тобто малої двоюрідний брат! Вона завела шашні з двоюрідним братом.

Я ледве не сповзла по стіні.

Потім згадала шо я в Туреччині і у них це геть нормально. Було колись. Оскільки мала виросла не у вельми модерному суспільстві, їй це тоже окей.

Скажу більше: її мама (моя свекруха) знає і хоче весілля. Його ж мама знає і поки весілля не хоче, мовляв рано (на мою думку це таке дипломатичне "ні" з надією, що передумають-переростуть)

Раптом я перестала пектися моральними сторонами почті-інцесту. Бо згадала шо Хем не знає. І я підозрювала шо це йому не сподобається з кількох причин:

1. Йому не сподобався би абсолютно ніхто, хто б дивився на його рідну сестру як на жінку.

2. Він не в захваті саме від цього парубка через його часто нелогічну поведінку

3. Хем поміркує так: якшо всім стане відомо про їхній роман, їх треба женити, бо у таких сім"ях зустрічатися, ходити за ручку, борони-господи цілуватися на вулиці це розстріл! а якшо піде шось не так то це розбрат у сім"ї. Адже свахи - рідні сестри!

Мелькнула думка нічого не  казати і я наказала малій мовчати. А вона каже: "Я тут, він всеодно взнає. І приб"є. Хай приб"є зараз. Бо чекання смерті гірше за .. ну ти знаєш". 

І правда ж. Телефони - фейсбуки - погляди.. 

До якоїсь порі це можна приховати? Але якщо він взнає що у нього під носом приховують ТАКЕ, то... Скажу так: я тільки раз бачила Хема у гніві. І той на кого він обідився потрапив у лікарню.

Мала, боячись смерті втратити довіру брата, вирішила сказати, будь шо буде. Мені наказала сидіти поряд, якшо що то шо.

А вчора, мєжду прочім, той Бариш і тітка (ну якби майбуиня сверкуха Сьюззі) і дід з бабою у нас були в гостях. І після того, як вони пішли, мала мені все розповіла, мовляв, здогадаєшся так чи інак. А Бариш то ше й предлагав кузинці їхати до них додому (!!).. 

Якби вони поїхали і Хем узнав про цю катавасію після поїздок таких безневинних, було б мишкам лихо.

Отож. Йдемо ми з Сьюззі в зал. Там сидять царі турецькі (тобто один) і граються з Адуванами прегарними  (тобто з одною). Мене колотить і я біла. Мала, незважаюи на свою природню надсмаглявість, теж біла. 

Хем річе: "Шо там шушукалися? Розказуйте!"

Я спасувала: "Ви починайте, а я в тубзік!" І втекла.

Чую, він каже:

 - Якщо це той, на кого я подумав, то я дуже розізлюся!

 - А на кого ти подумав?, - мала

 - Ти думаєш я тупий? - він каже. І тут я відчула себе таки тупою. Він шось знав уже деякий час, а я ні - а я ж усім вірю. Я ж нічо ні сном, ні духом.

Тут пройшла короткочасова гроза без рукоприкладства, правда, так просто, стакани в шкафчиках на кухні цокотіли.

 - А ТИ ШО ДИВИШСЯ?!?!? ШО ТИ ПРО ЦЕ ДУМАЄШ?!?! - а яж підскочила. Це було до мене

 - А я шо? Я нічо! Я ні на чиєму боці, - (мала на мене глянула і певне прокляла), -  я за любов і правду.

 - То ти ЗА? - громогласний Хем.

 Я аж втислася у крісло.

 - А шо? а матері навіть знають, і вони за, я не при чьом, їх питай, чого мене питаєш - залопотіла я. 

  - Ідем курити! - це теж мені. Я вже хоть і не тойво, але найсерйозніші розмови відбуваються на балконі.

Залишили ми малу з Адуваном.

На балконі монстр вийшов з тіла Хема, і з"явилася нормальня людина. Каже мені:

 - Чого вона не може зустрічатися з кимось нормальним?

 - Нормальність, Ку, ти ж знаєш, це навіть не про нас. Просто все не по нашому плану. Відпусти ситуацію.

Ми поговорили про зятя. Він в понятті Хема не ідеальний тільки тому, шо занадто молодий і занадто говорливий. І ще любить погратися в мафію. Ну це мине, здається. Це ж минає з роками, пра?

 Я нагадала про те, що ми з ним не ховалися ніколи і не від кого. І його сім"я нормально сприйме усе.  Він старший брат і саме тому така реакція, це природно. Старшам братам в Туреччині положено бути монстрами чогось. 

Кажу як добре, що могла обіймати тебе до шлюбу при батьках, любов подвоюється і потроюється...І це не гріх, аби від усіх приховувати і т.д. і т.п.

Треба сказати, шо сестра сказала Хемові "Якшо ти скажеш "ні за що" я все припиню і нічого не буде". Вона на повному серйозі. До такої міри у них все ... жуть

 Його відповідь малій після балкону була приблизно така : " Я не можу сказати тобі точно ні. Бо це позбавило б тебе досвіду. Але мене злить шо ти не вибираєш нормальних. Я не кажу шо він поганий. я кажу шо він ненормальний. а це не те саме, шо поганий. поняла?!?!

 Тому знай: якшо ви посваритеся, я не ростроюсь. Якшо він тебе образить  -   я його уб"ю. Якшо ти вскочиш у гречку: - я тебе уб"ю. Якшо ви будете робити щось за моєю спиною -  я вас всіх уб"ю. Ви можете ходити гуляти, але в означену годину якшо тебе не буде, я вас уб"ю. Якшо не дивлячись на це все у вас все буде добре через і рік і через два  -  я повеселюсь на вашій свадьбі."

Мала розцвіла. Бо для неї це абсолютно позитивна відповідь, вона повисла у брата на шиї, розцілувала в усі щоки, він сказав шо АЛЕ ВІН ВСЕОДНО НЕ ОДОБРЯЄ - заради проформи, бо ж не личить царям отак розціловуватися після такої драми. Потім мала скочила на мене, чмокнула десь в око і погнала великими антилопськими кроками до себе в кімнату.Певно писати йому.

Хем сім на диван стомлений і вилупив у посмішці зуби свої.

 - Виросла геть,  - каже.

 - Сложно Аді буде, - кажу я.

Про звуки Стамбулу

Вчора на ніч дивилися дещо дуже гарне. Документальний фільм  Фатіха Акина Crossing the Bridge: The Sound of Istanbul (у нас він катірується як «По обе стороны моста — звучание Стамбула», і по тур. 'köprüyü geçmek'. Стрічці уже 8 років. Але актальність шалена. 

Значить про звуки Стамбулу. Про йошо сузику. Музикантів. Стилі. Вулицю. Рок. Реп. Джіпсі. Курдську музику. Надихає любити Стамбул більше. Надихає не губити творчість у пробках. І головне підкреслює важливість музики і її об"єднувальну функцію. З 19 музикантів 11 люблю, всіх інших розумію. 

Якщо вам хоч якось близький Стамбул і Туреччина мусите дивитися це кіно. Я не знаю як справи з перекладами-дубляєами, вони певне є. Якщо є можливість дивитися з субтитрами - дивіться краще так, бо маєте чути розповіді у ориґінальному тоні. 

Хочу ще

Пам"ятаю себе 3-4 роки тому. Вільну, дурноголову (це я про легкопідйомність на пригоди), категоричну. І бачу себе зараз. Сімейну, зважену, компромісну. Мені 28 років. У мене  є сім"я. Моя дитина для мене щастя безмежне, зірка провідна, Ада робить мене хорошою людиною, кожен день нові уроки людяності. Це така любов, що розривається серце. Кожен її поцілунок такий щирий і бажаний, ніколи не залишається без відповіді. 

Чесно кажу: я була не готова до дітей, коли завагітніла. То було для мене шоком. Ударом. І для Хема теж, до речі. І коли я з цим шоком справилася за 12 годин, то він не міг оговтатися ще з тиждень.

І тепер ми дійшли думки, що без маленьких дітей жити просто неможливо. Ніяк. Без памперсів, без бутилочок, без горщиків, без годування з ложечки, без розвиваючих програм, - все життя прісне без цих божевільних речей :) Ми кохаємося у творчому безладі іграшок (не в плані кохаємося - секс робимо, тут: насолоджуємося обстановкою). Там все у цьому безладі до ладу. Адині перли - найсмішніші у світі, ми їх переказуємо одне одному по стопіцот разів. Ми кажемо "уу белля"  - коли прифігіваємо (бо так каже вона, наслухавшись популярної пісні), ми кажемо "блюблю" замість "люблю", коли радіємо, то підкидаємо руки догори, як то робить адуван і кажемо "є-є! юху!. Ми хороші батьки, карочє. 

І ми будемо народжувати ще одну дитину. А може і не одну. І ні, я не вагітна. Ми просто так хочемо і плануємо собі. Бо любов уже знов через краї. От нижче я наводжу вам своє бачення любові у шлюбі (троха банально, і негарно намальовано, але то вже зважайте. що я на роботі)

1. Дружина та Дружин собі живуть. А хмарки то їхня любов.

2. Потім їх любов розростається, що з об"єднаної любові виходить Маля.

3. Живуть собі троє Дружина, Дружин і Маля.

4. І знов їх любов так збільшується, так вони любляться, що виходить Маля 2. 

Система понятна, як Божий день.

Непонятне ось що: коли?)

І куди нести дитину? Ну звичайно, усі молоді сім"ї (якщо вони не наділеня татами з гаманцями) мусять трошка поскитатися, а потім уже буде їм щастя у вигляді будинку, квартира та всіх благ. Але ми якби і не геть юні. Але менше з тим, головне ж любов. 

Допомога це ж так просто

Я чогось боюсь повідомлень типу "маленькому Артемке нужна ваша помощь"... Стільки шуму про аферистів, про зібрані кошти, які йдуть не туди.

І кожного разу думаєш про те, що не можна втрачати віри в людей. Але через цих обманщиків левова частка коштів дітям не доходить, або ж ті гроші просто неможливо зібрати, бо люди не вірять.

Сьогодні історія про дитину моєї колеги Марини Харчик. Є у них донечка Соня, яка занедужала дуже випадково і дуже страшно. Вона впала і вдарилася голівкою. І з такої невинної неприємности розвинулася пухлина - рак мозkу. І ось уже кілька років ця сім"я бореться з хворобою з перемінним успіхом.

З сім"єю Харчик я не маю ніяких зв"язків абсолютно, з Мариною ми разом пропрацювали місяці  зо два. Але від того, що я з нею знайома особисто, біль за те дитя гострішає. 

Робили сюжет на Інтері. Збирали кошти. Їздили лікуватися до Ізраїлю, у США. Та зараз у Софійки якась чорна полоса. Кілька інсультів підряд. Лівий бік паралізувало. Малятко не бачить. На реабілітацію потрібні кошти...

Як це по дурацьки: потрібні кошти! Де ж тим батькам, що спродали все що мали знайти ще кошти? І як серед усіх дітей, які потребують допомоги обрати тих, кому ти можеш допомогти?

Є вихід: допомогти потрошку, але по максимуму всім. Багато ж не треба, але як то кажуть "зі світу по нитці".. У межах Ваших можливостей.

На прикриплених фото вказана група у "ВК". Там є усі реквізити, усі звіти про трату грошей, які батьки отримали від людей.

А ще можна підтримати  молитвою. Це дуже потужна допомога!!

І поширенням інформації звичайно ж. 

І ще одне: які у Вас є ідеї щодо допомоги? Може якийсь аукціон влаштувати?  може якийсь концерт? Розпродаж? Мусить же бути якась рада цьому лихові? 

Святий вечір. Рік в Стамбулі

Новина (для мене) №1. Блокс не закрили. Уже після того як сказали нам на всі чотири валити з платформи, я образилася і пішла. І навіть ні разу не зайшла туди. Але перегоріло. Повертатися туди чогось не хочеться(

Тема 2. Святий вечір сьогодні. В Україні мої готуються, виробляють смачнот, а я прийду додому і буду їсти кутю. Бо здатна тільки на це.. А завтра Різдво. Вмикатиму колядки собі цілий день і знов їстиму кутю, навіть на роботі.

Чи почуваюся самотньою на фоні свят? Почуваюся, але вже не так болить, як перші роки. І таке враження, що свято можливе тільки в Україні. Тут можливий Байрам. Але навіть у мінімалізмі того святкування Хем радо подає мені руку і робить все, шо його попрошу. От сьогодні варитиме кутю, наприклад :)

Ми рік у Стамбулі. Себто завтра буде рівно рік. 

Я себе знайшла: робота, яку люблю, творчість хоч по краплинці, але задіюю потенціал. Хемові тяжче. Він мав спробу піти просто працювати, але вже коли людина працювала сама на себе 20 років (да, з 14 сам на себе), то підлаштовування під графіки дається тяжко. Тому він знов плавно повернув до писань, до своїх справ у бізнесі і чекаємо літа (важлива інфо про вкладення у Туреччині:  варто вкладати в бари, ресторани. клуби на курортах - це спрацьовує навіть тоді, якшо ви там уже не сидите притьмом)

Адувааан. Люба моя золота талановита квітка. Вже два роки на носі, а як мололо суржиком, так і меле. Вона говорить геть незрозуміло. Одне слово по турецькі, інше по українськи, часто обирає зовсім нічо не казати, бо поки до нас дійде. Себто речень українською вона не складає  - окремими словами. Турецькою ставить грамотні питання, відповідає частіше турецькою навіть на українські питання.

Розробила для неї спеціальну програму для розвитку українського мовлення (мені ж диплом не за сало продали)). Її запропонували видати у видавництві і я тільки ЗА, бо ж у нас тут є багато сімей українсько-турецьких і діти потребують вклинення другої рідної мови. ну ок, най не діти потребують, а мами їхні так хочуть думати)