Про плани навчити мови

Ми, українці, ще не відійшли від того, що з нами зробили у лютому. 

Про Крим я навіть не беруся говорити, висловилися про це в соц. мережах і досить.

Мусимо йти далі. Піклуватися про своїх близьких.

Розвивати свій народ і культуру.

Взялися ми ото з кількома мамами-українками в Стамбулі за здибанку дитячу. Думаємо, хай ото малюки  поговорять українською межи своїх. Ми їм допоможемо у цьому. Фотки з міні-гостин виставимо, правда ми з Хемом поки що собі не уявляємо тих приготувань і хвилюємося (перша зустріч буде у нас дома). А ще ж не весь побут у нас налаштований і Віе троха переживає, чи то не буде стрьомно людям :)

Хочу, аби Адувашко уміла українською. Мені здається що то найважливіша мова для нас. Досконала і така, що лікує. 

Про те, як У. Еко був у Стамбулі, а я не скурала зустрічі

16.04.2013 *стара заміточка, але нужна*

Умберто Еко був в Стамбулі. 2 дні. Знали всі - від Італійського консульства до останнього студента універа. Всі крім мене. 

Взнала я 5 квітня. Рівно за годину до зустрічі. Впала в міні істерику, поки Хем не викликав таксі і ми не знялися до того університету. 

Охорона делікатно і 4 рази (!) попросила нас успокоїтися, бо місць нема навіть стоячих. І шо ті запрошення були роздані-розпродані ще в січні. І нє, Орхан Памук - який був там же і проводив дискусію з Еко - мене не помнить (то й не дивно, бо він мене і не мусить помнити, я безбожно брехунькала охороні шо ми з ним за панібрата).

Не побачила я Умберто Еко.

Цього разу.

Але ви ж знаєте вперту українську мене.

Єщьо нє вєчєр.

Про Італію зовсім трошки

Бог і моя робота подарували мені можливість побувати в Італії.

Я цю країну любила вже заочно тільки через книжку Андруховича "Перверзія" і пригоди Стаха Перфецького та Ади Цитрини (це по-перше).

Там була створена пісня італійських партизанів, що стала символом свободи усіх часів - Белла Чао.

Піцца і моцарелла - це так, просто мої земні слабкості.

Архітектура. Колись я хотіла бути архітектором тільки надивившись італійської краси в каталозі, що був у нас в старій бібліотеці (ім. Олени Рчілки, во яка у мене пам"ять! ;))

І через деякі імена Італія для мене була особливою давно (любов найчастіше виявляється через асоціації і прив"язаність до імен, пра?). Так значить Італія це Умберто Еко (на зустріч з яким мене не пустили в Стамбулі). Італія то Маріо П"юзо, який щиро подарував своє високе ім"я моємо розумному котові (і да, я в курсі, шо Маріо народився в Америці, але всеодно в сім"ї італійських еміґрантів, так шо всьоравно Італія і крапка). 

17 березня.

Я ж новинний маніяк. Побачила ото ролик де мелькають наші прапори і пристала до італійського офіціянта, мовляв, шо кажуть? Кажуть шо Путін втрачає позиціі і робить небачену до цього нісенітницю. І ше кажуть шо хай живе Украіна. Хто як а я втішена.

19 березня 

Новини такі. Виставка значить, ходять люди. Підходять два хлопця, явно слов'яни. Я вітаюся російською, відповідають російською. Простягає карточку. Там пише Львів!!! Я на всю глотку "Слава Украіні" (мій директор аж підскочив, я ж це вигукнула))). хлопці мені "Героям слава". Далі на пів години про Майдан і Крим. далі пригощення кавами-чаями. А потім один з них так по змовницьки "а давай тихенько гімн хоч один куплєтік?" ( при всьому цьому ми всі не вживали нічого для сміливості). Так тихо душевненько до слів " душу й тіло" бо там не витримали і вже на всю... Люди поставали, слухають. Ми закінчили і кажем "we are ukrainians". Народ зааплодував. Я стою горда як мальва. Аж забула чо приіхала)))