Новий шокуючий законопроект відкликали в Туреччині

От воістину, Туреччина дуже непердбачувана країна. Маючи таку історію, глибочезну культуру, стільки розумного народу - тут правлять чомусь дуже суперечливі люди.  Не встигли ми оговтатися від Липневого перевороту, Стамбульського вибуху на летовищі, як нам тут підкинули нову піщу для ума: уряд намагався затвердити законопроект, за яким гвалтівник може зовсім і не сідати за ґрати, якшо він погодиться одружитися з дівчиною, яку осквернив!! ЦЕ БЛЯХА ШО ЗА МАЛОУМСТВО? в якому сторіччі ми живемо, люди милі?

Всякі там імами, які не совсєм так вже і імами, з телевізора говорять про те, шо А ШО, якшо це у молодої дівчини і зрілого чоловіка любов, і це єдина можливість бути разом (ну типу трахнути дитину, а потім зобов"язатися з нею одружитися)?

А дитину ту хто небуть питав? чи хоче вона трахатися по не своїй волі з дідом? Чому думають лише про мужиків у цій країні, га?

Всі тичуть в приклад Айше, шо одружилася з Пророком в 9 років, і чомусь ніхто не згадує бідну Хатідже, яка за пророка була старшою на 15 років? Чого не згадать її? а тому що в країні для чоловіків це не хароший приклад. Невдобний... На старих жениться не дуже то і хочеться.

В Туреччині дуже багато збоченців. Дуже. Кількість згвалтувань на порядок більше, аніж в будь якій європейській країні. І склалося таке враження. шо вже узаконив таку просту штуку, як статеві стосунки за примусом, у всіх розв"яжуться руки...

На Сході Туреччина проблема ранніх шлюбів стоїть досить гостро. В 14 років дівчата ідуть заміж аж гай шумить, проходячи процедуру шлюбу в мечеті. Батьк, родичі, та й самі діти вже настільки до цього звикли, шо нічого поганово в цьому не бачать.

От у мене на вулиці живе жінка, Ділєк зветься, якій 35 років, а вже має сина, якому 21!

За лічені хвилини до прийняття рішення законопроект відкликали.. Та мене лякає те, шо уряд все таки виголошував цю несенітницю вголос.  В країні, яка хо в ЄC.

Проблема раннього шлюбу є досить гострою в Туреччині

Моя турецька історія. Втрачені мрії.

"Може мене хтось упізнає з форуму для турецьких дружин, але мені вже всерівно. Бо я дуже втомилася і здалася.
Мені 26 років.
Ми закохалися одне в одного по інтернету, як це у багатьох буває. Я закінчувала університет і шукала собі роботу. Він працював програмістом і жив з батьками. І йому дуже хотілося поженитися, хоча йому було тільки 28. Я погодилася , бо дуже любила.
Коли я приїхала до нього в Бурсу мені здалося що це не життя а казка. Ми багато ходили гуляти, їздили до його друзів в інші турецькі міста, ходили в кіно для того щоб я помаленьку вивчила турецьку мову. В той же мій приїхд ми вирішили одружитися.
На віесілля приїхали мої батьки. І все було дуже гарно.
А реальність настала вже після весілля. Щоб підзбирати грошей на квартиру ми залишилися жити в його батьків (у них чотирьох кімнатна квартира). Коли мій Керем ходив на роботу я залишалася сама дома. Я не знала мову, його мама теж не знала навіть двох слів по англійськи. І ми мовчали. Вона і не змогла мене полюбити. І вже через пару місяців у нас почалися скандали. Я неправильно вдягаюсь. Я не правильно крашусь. Я не готую їсти. Я не так убираюсь в кімнаті. А як мені їм всім догодити коли я ще так мало тут живу і нічого не знаю?
Краще ми б пішли на квартиру і ніколи не купляли свою.
Але зараз уже пізно.
Я зібрала речі і вже в себе дома, в Чернівцях. Я плачу за ним. Він пише постійно що любить, але батьки його проти того щоб я приїхала знов. Я й не хочу їхати до них. Вони поламали мою сім"ю."

Катя Г. 

Мій коментар.

1. Турецьке ель-класіко. Якого можна уникнити провернувши кілька операцій. І, крім того. можна ще всьому зарадити. По-перше, ніколи! ні за яких прекрасних обіцянь не з"їжайтеся з родичами одразу по весіллі. Ващє! У вас тут притірка починається одне з одним, ви не знаєте звичок одне одного, яке там ще вивчати звички турецьких свекрух. Все поступово. 

2. Керем - той которий муж і програміст - трошка неактивний, або так показаний у вашій історії. Як гарячий турецький мачо йому має самому хотітися забрати українську дружину в окрему квартиру і робити там з нею всякі непристойності, подалі від батьків. Ну і зараз, коли вже Катя в Черівцях, він просто пише. А ти вже, хлопче одружений! Кать, тре йому натякнути (деяким програмістам навіть не натякати уже нада, а ліпити в лоб), шо зніми квартиру далеко від батьків і тоді я приїду, і буде все добре. Батьки хай собі будуть проти. А якшо вони віруючі (хоча наскільки я пам"ятаю з нашої переписки, не дуже), мона нажати на те шо це гріх! ну і непобідіме: а шо люди скажуть?

3. І ще один пункт про чоловіка. з поперед. переписки з Катьою, знаю, що їхня сім"я цілком під владою мами. І тато Керема тож не пискне. Склалося так, шо і Катя не особо виступає. А тому я б на Катіному місці зайняла активнішу позицію. Аби трошка скидатися на маму. Вона відчує конкурентку принаймні і трохи поусядеться. Зауважає даже, може))

4. Якщо ви все ще любите - робіть шось, то просто перший камінь об який ви спотикнулися. Таких аж особливих перепон немає - ніхто не примушує Катю міняти релігію, чи не вдягати свої сукні (претензії щодо міні спідниць тільки), чи сидіти дома (її чесно відправили на мовні курси для того, аби вона розвивалася і знайшла собі роботою за спеціальністю). Просто треба зібратися і пройти цей тяжкуватий момент. Таке враження, справа в тому, що ніхто ні до кого ще не звик. 

Щастя вам.

А якщо вам хочеться шось сказать Каті - у коменти, прошу. І голосувати теж туди.

А може у вас є своя турецька історія. Тоді прошу сюди

Нам за 30, або Як вам живеться далеко від дому

Є в мене знайома одна. Сербка. Як і я 85"го народження. 

У неї двоє, і менший ходить з малою моєю в садок. Не можу сказати, шо ми так прям душа в душу дружимо але часом вибираємося на кавинки перед тим, я забрати малих з підготовчої (вона працює дома, а мої вихідні часом припадають на будні).

Вона тут вже 8 років. І дуріє потрошку. 

До цього часу я думала шо мої напади ностальгії то шось із ряда вон. А от вона мені всякого наговорила. І я поняла шо в мене квіточки.

Вона що півроку поривається звідси звалити. Чоловік у неї непоганий, підтримує, але шлюб собі стандартний шлюб, коли вже вашій сім"ї вісім років, знаєтє лі.

Вона подавала хороші результати в гімнастиці, закінчила журналістику. А тут вона просто сіла і сидю. Нє, ну канєшно, вона могла б, як і я колись, піти на півтори штуки в школу, або, як я зараз, в компанію сидіти в офісі без особих сподівань на підвищення, могла б піти. Але вона і звідти би поривалася звалити (в принципі як то трапляється і зі мною). 

Розказує шо часом зранку, коли всі в садках-школах, вона налива собі пів стакана віскі, включає сербські-заводні, танцює і плаче. Піздєц. В мене часом те саме з українськими-заводними.

В неї кста тоже немає вже тата і мами. В мене є хоть сестра. А вона ващє тупо сама, є десь якась тітка, до якої вже номера телефону навіть ніц.

Розумію її.  У нас синхронно трапилися часи розчарування в ТР. А може то просто осінь? не знаю. Але в ці дні мене дико нудить від їх характеру всіхнього дурацького, лінощів і повільності. Хочеться все покинути.. Так наче вже і неположено. сім"я-діти. Бля зараз знудить.

Вона каже мені російсько сербською "Юль, ясимь  умною считала. А тут кроме как на дешевий фриланс на  50 дол в  мес больше ни на что не сгодилась". Нам чогось здається шо якби ми залишились дома, то нас би чекали прям фанфари і красні дорожки прізнанія. 

все таки жизнь далеко від хати сложна штука, - я прям капітан очєвідность от вже вкотре. треба якусь психологічну допомогу дамам за тридцять відвідувати уже певне. 

ну і шоб не закінчувати пост на такій ноті, скажу пару слів ше про єдну знайому. Турчанку югославського походження з гарним ім"ям Джуліде. Їй 31.  Вона виродила трьох дітей, найменшому 3. Найстаршому 8. Поки їх ростила-кормила, то  вона вчилася, вже років з 5 пише на дуже популрний сайт про моду (так це ж ще й з жопи міра нашої - Дідіма!). І в неї кста тоже депресія ніби то трошки. З чоловіком ругалася, аж тарелки жбурляла. Каже не цінить її, гарну (дуже гарну, кстаті, прям реально гарну) і успішну (успішнішу за нас з Севериною удвох разом узятих (мою страдаліцу сербську Северина кстаті звати)). 

І каже Джуліде, шо гляну  на чоловіка - і гарний, і мій, і любить мене, і трудящий, і кидати шкода. Але, надоїв, мразь така, прям в печінки в"ївся. 

 Шо вона робе? Правильно. Поїхала до подруги в інше місто сходила в бар бліжайший, зняла собі якогось високого й чорнявого (іншим матеріалом не распалагаєм, прастітє) і націлувалася з ним в машині так, шо понапухали губи. Як малолєтка. Каже, даже трахаться не нада було, мене устроїв результат. 

І приїхала назад, порхающа і влюбльона в свого чоловіка, мать трьох дітей. Шоб з новими силами писати на сайт про моду, задовільняти усіх чотирьох мужиків своїх (як по блату наче породилися),  м"яко перечити свекрам і жити своєю настоящою, повною жизню. Геніально.

Конкурс: моя турецька історія

Пропоную розімнятися в писанні і згадуванні та взяти участь у простенькому та милому конкурсі Моя турецька історія. 

Про конкурс: від вас трЕбується цікавенька (на вашу думку) історія, яка хоч якимось макаром пов"язана з Туреччиною (любов, покупки, розлука, словом все!) на 1500-2500 знаків. 

Історії публікуватимуться в блозі з моїм невеличким коментарем до ситуації. А розіграш відбудеться на наше Різдво 7 січня. І подарок такий турецький поштою буде, де б ви не жили).

Переможеця виберемо за кількістю коментарів (навіть найкоротших) до його історії. А якшо в такий спосіб виникнуть питання (наприклад однакова кількість коментарів), то обере сама Доля)) Дедлайн - 31.12.

Історії на мейл adacutruna@gmail.com з темою "На конкурс"

а шо взагалі твориться, га?

в Туреччині весь час шось твориться, взривається. Вже всі даже звикли якось. 

сирійські діти живуть в неотоплюваних будинках, жебракуючи на мерзлих дорогах в резінових тапках. 

а директори фірм гелікоптерами літають з Бодрума в Дідім. бо годину мшиною - це нудно.

кожного дня, в тіпа-мирній країні умирають солдати. так і далі ведеться бєшений розділ між турками і курдами. комусь когось жалкіше. 

заарештовують опозиційну еліту. звинувачують в терорі. вриваються в хати їхніх родичів.

а в барах співають весели турецьких пісень. планують новорічні програми. кажуть, цього року мінімум по 200 лір за людину буде.

вирубають фейсбук, вотсап, інтраграм і т.д. шоб не плодили правдивих новин. хай вірять у те шо показують по тєліку.

звільняютть вчителів, професорів, лікарів. залишають без можливості заробляти тут. і позбавляють права виїхати їх за кордон. шоб здохли тут, на родіні.

Просто країна кроїться під одну людину. під одну хвору людину.

В Росії он тоже під одну. таку ж йобнуту.

мені тяжко уявити цей світ без алкоголю чи наркотиків. і не треба розказувати шо всі алкаші або наркомани люди слабенькі. Нє. Мені здається, шо вони просто знайшли вихід як жити в цьому світі, не дуріючи від болю і непонятності.

про хароше. про конкурс Моя турецька історія

Про гарантії, вірніше про їх відсутність

В проекті де я працюю зараз я з"являлася протягом кількох років періодично. А потім, після школи вирішила, що все таки пора мені попрацювати тут серйозно.

Про роботу в Туреччині ходе багато легенд, і в мене є така колекція, та відколи я стала громадянкою з цим набагато простіше. 

Офіційно і гордо я зайняла своє місце за столом і продовжувала трудиться. І вже в кінці жовтня в компанії почалася криза, яка затронула 200 (!!) осіб. Да, 200 осіб виперли з роботи. 

І так цікаво витурюють: від прибиральниць до начальників проектів. І у всіх своя історія, свій шок. У кого кредити висять, у кого освіта дітям. Дехто приїхав працювати з інших міст, познімали квартири, дітей у школи відправили і на тобі!

Я поки сижу в куточку. Не трогають ше. Але вже дякую Богу за те, шо батьки вчили не жити на одну зарплату.

Про хороше. Конкурс Моя турецька історія

Син мій Ріко

Подивилася ото свого блога і помітила шо про сина мого Ріко та мало написано, аж обідно стало за нього. 

І ващє мені обідно за нього. Того шо поки ми жили в квартирі і він був малим, він жив аж у нашій спальні, с*ав, де душа бажала. А тепер він виріс, став масивним дорослим французьким бульдогом, ми переїхали в будинок, у нього з'явилася купа місця шоб побігати, він перегрався і пересварився з усіма місцевими псюрами і живе якимось хіпстерським життям. 

 Ми йому потрібні, та ми не завжди можемо годинами з ним гратися. На вихідні ми всі четверо вдосталь дуріємо, і тих емоцій йому має вистачити аж до наступного тижня.

Дуже дивне відчуття, та таке враження, шо він завжди був з нами. І я не можу сказати шо ОБогі!! Я не можу без нього жити! Але мені комфортніше бути вдома і чути шо він десь там то гавкне, то рявкне, то влізе кудись і скавулить.

Я перелопатила купу сайтів і форумів з приводу того, чи можуть пси жити в саду після квартири. Мій виглядає щасливим і вгодованим, та я переживаю чогось. Мені здається, що він почувається покинутим. І ше може йому холодно. А може він завідує тим, хто спить у ліжку. І самотньо може йому? А в хату на ніч уже брать неохота, бо вночі дере стіни шоб надвір погнати. Ділема, словом

Про конкурс Моя Турецька Історія